Як жити, коли вже третій рік іде війна?

Співзасновниця сервісу «Твій психолог» Тетяна допоможе розібратись із тим, як допомогти собі зараз.
Незалежно від того, чи перебуваєте ви в зоні бойових дій, чи у безпечному місці за кордоном, на прифронтовій території чи у великому українському місті — війна неминуче впливає на ваше психічне та емоційне благополуччя.
Тетяна
Коучиня з міжнародною сертифікацією РСС ICF; психологічне консультування у КПТ-підході; співзасновниця сервісу «Твій психолог»
Сторінка Тані
Я почала консультувати людей вже на третій день повномасштабного вторгнення, і відтоді завжди є люди, що бажають присвятити час сесії тому, щоб осмислити свій досвід у війні, торкнутись переживань, побути із вразливостями, відрефлексувати досвід. І оскільки зараз я помічаю, що зневіри і відчаю стало більше в інтернеті, мені здається важливим знову, як у перший рік вторгнення, підняти тему самопомочі у травмівному для кожного українця досвіді.
Нижче — важливі нагадування, які допоможуть вам впоратися з емоційними труднощами і зберегти психічне здоров'я та стійкість наскільки це можливо зараз.
КРОК 1

Управляйте своєю увагою
замість того, щоб нею управляли телеграм-канали, хайпожери та пропаганда

Ми читаємо новини, щоб відчувати більше суб'єктивного контролю, але можемо не помічати, як ця інформація впливає на нашу психіку.
Обмежте споживання контенту про війну
І ні, це не означає, що тепер вам байдуже.
Не варто постійно гортати стрічки новин і дивитися шокуючі, надміру емоційні, маніпулятивні відео. Визначте для себе певний час, коли ви будете знайомитися з новинами, і дотримуйтесь його. Оберіть не більше 2-х джерел перевіреної інформації від надійних ЗМІ, які не працюють на клікбейти, а формують новини мовою фактів.
Коли ви споживаєте новини, звертайте увагу на те, як ви себе почуваєте. Якщо ви відчуваєте тривогу, страх або гнів — зверніть увагу, яку саме інформацію ви споживаєте і по можливості відмовлятись від джерел інформування, які завжди змушують вас почуватись гірше.
Пам'ятайте: важливі новини завжди вас знайдуть.
КРОК 2

Визначте зону впливу
бо відчуття «роблю недостатньо» і самоїдство ще нікому не помогли робити достатньо

Фізично нереально закривати всі потреби війська чи благодійних організацій, підписати всі петиції, відвідати всі акції протесту — і це нормально. Замість того, щоб фокусуватись на діях, які ви не робите, не можете і не хочете, зосередьтесь на тому, що можете (і хочете) робити.
Попри те, що цей досвід важкий для всіх, кожному болить щось своє. Хтось переймається забезпеченням військових, комусь найбільш болить реабілітація від складних поранень. Когось турбує питання збереження української культури. Хтось переймається долею дітей, що втратили батьків внаслідок війни. А хтось переймається тим, щоб зберегти Україну демократичною та соціально справедливою. Це не означає, що якісь потреби більш важливі, а якісь менш. Просто для різних людей відчуття важливого буде різнитись.
Пошукайте: яка тематика вам найбільше болить? Орієнтуйтесь на власні почуття: які новини найбільше зачіпають? Що вам здається найбільш важливим? Дайте собі відповідь на питання:

Якщо я можу обрати тільки 1 проблему воєнної України, щоб прицільно її вирішувати, то що це за проблема?

Коли ви визначите для себе тематику, визначте, яким чином ви можете допомогти: волонтерити, допомогти фінансово, поширювати інформацію, створювати контент, мобілізуватись, об'єднувати інших людей навколо цієї проблеми тощо. Не ставте перед собою нереальних цілей. Не намагайтеся зробити все самотужки. Ваші ресурси не безмежні, і іноді нормально взагалі нічого не робити, натомість відновлюватись певний час. І як тільки відчуваєте потребу і сили діяти — повертайтесь. Адже будь-який, навіть найменший вплив має значення.
КРОК 3

Визнавайте свої емоції та почуття як нормальні
замість «вже третій, а взагалі 11 рік, можна було б і звикнути» і «яке я взагалі маю право тут у Вінниці / Ужгороді / за кордоном»

Війна – це травматичний досвід, який не може не впливати на психіку. Не соромтеся своїх емоцій і почуттів, навіть якщо хтось інших їх знецінює.
Дозвольте собі відчувати тривогу, страх, гнів, сум, розпач.
Бо тривога, що далі тільки складніше, — нормальна.
Бо страх померти чи втратити близьку людину — нормальний.
Бо гнів на ворога та крадіїв всередині країни — нормальний.
Бо сум за втраченою домівкою — нормальний.
Бо розпач, коли стільки полеглих, — нормальний.
Не намагайтеся придушити ці емоції. Навпаки: це чи не найкращий час, щоб почати осмислену та усвідомлену роботу над посиленням власного емоційного інтелекту та психологічної стійкості. Бо, вірогідно, всіх над чекає тільки ще більше тривог, болю, розпачу та гніву. Та добра новина у тому, що ми можемо навчитись проживати ці емоції та стани так, щоб зберігати здатність жити, будувати, створювати, підтримувати себе та інших. Саме цьому вмінню ми присвятили практичну лекцію.
Шукайте підтримку. Поговоріть з близькими людьми, друзями про війну, якщо відчуваєте, що такі розмови помічні, а не такі, що навпаки ще більше пригнічують. Важливим тут буде і отримання професійної допомогти психолога, психотерапевта, а якщо ваші емоційні стани критичні — психіатром.
Пам'ятайте, що ви не самотні. Багато людей переживають те ж саме, що й ви.
КРОК 4

Допустіть думку, що немає правильного способу жити
навіть якщо люди в інтернеті кажуть, що є

Вважається, що єдине правильне рішення — стати на захист батьківщини із зброєю в руках. Це, можливо, пришвидшило б перемогу (або ні), можливо, сприяло б більшій консолізації суспільства (або ні). Та десятки мільйонів українців цього не роблять. І цим десяткам мільйонів українців важливо осмислити цю війну і знайти собі своє місце у ній на основі своїх цінностей. Відносно цього місця і цінностей приймати рішення, що нарешті виведуть із режиму «перечікую, може, омине, от-от закінчиться війна».
Яким моральним правом послуговуватись? Чи є взагалі якесь моральне право, яке має визначати, хто і як повинен діяти і жити у війні? Я думаю, що такого єдиного морального імперативу немає, бо інакше він вже мав був з'явитися за тисячолітні історії людських воєн.
І багато хто у цей період чуються посеред внутрішньої боротьби між тим, що є «правильно» — наприклад, мобілізуватись, повернутись в Україну, вивезти дитину з прифронтового міста, тощо — і тим, що реально робить людина. Спостерігаючи цю різницю, багато хто себе гризе. Та самоїдство точно не допомагає, і не є обов'язковим. Допомагають систематичні кроки на основі прийнятих до того рішень на основі власних цінностей. Тож, підсумовуючи, буде помічним:
1
не порівнювати себе з іншими: завжди буде хтось, хто робить і зашкварюється більше. Але коли ми дивимось на це, то ризикуємо прогавити, що правильно для нас.
2
бути у контакті зі своїми бажаннями, потребами та емоціями, навіть якщо вони соціально засуджуються чи не визнаються. Ваші бажання — це основа ваших рішень.
3
знайти зону впливу, яка вам відчувається як достатньо важлива і цілком посильна на цей період життя.
4
знайти своє місце і роль у війні і бути із цим у мирі: не дозволяти вішати на себе ярлики: зрадниця, ухилянт тощо, помічати внутрішньоособистісні (я хочу захищати країну, але не хочу, боюсь воювати) та ціннісні (мені важлива і Україна, і моя свобода) конфлікти всередині, працювати із ними, знаходити врівноваження.
5
звернутись за допомогою до спеціаліста, щоб дати простір для себе осмислити, що відбувається з вами, яке ваше місце у цій війні.
Тож якщо ви почуваєтесь зрадником чи вже не витримуєте щоденних обстрілів у прифронтовому місті.
Якщо втрачаєте розум від туги за чоловіком будучи з дитиною за кордоном чи втратили бізнес під час війни.
Якщо вам важко говорити про все, що відбувається навіть з близькими, чи ви відчуваєте велику потребу щось робити та не знаєте, що.
Що б із вами не відбувалось, це нормально у цьому ненормальному досвіді.
Та якщо ми відчуваєте, що не справляєтесь самостійно, психологи сервісу «Твій психолог» зможуть допомогти.

Складно самостійно обрати психолога?

Напишіть нам в Телеграм або заповніть форму нижче. У другому випадку ми відповімо вам у Телеграмі протягом 24 годин. А якщо не знайдемо в Телеграмі, то напишемо на email.
Дякую! Ми отримали твій запит і зв'яжемось із тобою в Телеграмі протягом 24 годин.

Якщо не знайдемо тебе в Телеграмі, то напишемо на email.

Перевіряй, будь ласка, папку Спам — лист може потрапити туди.
Ой! Перевір правильність заповнення форми!